В 4 столітті до н.е. на острові, що омивався двома рукавами Тіраса (Дністра), жителі Мілету заклали поліс, який отримав назву Офіуса («місто змій»), через велику кількість плазунів. Незабаром на високому правому березі річки виросла Тіра — поселення скіфів-орачів. Згодом відмінності між полісами стерлися, населення перемішалося, утворивши нову спільноту — скіфоеллінів, або мікселлінів. А коли внаслідок підняття рівня Світового океану Офіусу затопило — її мешканці перебралися до Тіри.
В 107 році Римська імперія завоювала Дакію, вийшла до Дунаю і зробила його прикордонною річкою. Форпостом імперії стала Алба-Юлія (так перейменували Тіру).
В 238 році Алба-Юлію захопили готи, котрі вже 257 р. почали будувати в місті піратський флот і стали здійснювати набіги на римські провінції.
В 371 році під мурами поліса з’явилися орди гунів, які знайшли спільників в особі поневолених готами скіфоеллінів. У самісінький розпал битви за місто вони відчинили браму, через яку увірвалися кочовики. Від цілковитого знищення готів врятувала домовленість із імператором Римської імперії, котрий 376 року дозволив менш як 200 тисячам готів розселитися в Мезії та Фракії. А завойовники-гуни, на знак подяки несподіваним союзникам, майже відновили історичну назву поліса — Туріс.
Утім, у складі гунського війська були й слов’яни, котрі осіли в завойованому місті. А вже через три століття воно стало резиденцією легендарного хана Аспаруха, який підкорив сім слов’янських племен і 679 року розбив візантійську армію. Ще через два роки на відбитих у Константинополя землях було засновано перше Болгарське царство. Після цього нашестя у полісі утвердилося східнослов’янське плем’я тиверців. Воно підняло місто з попелу, а оскільки основним будівельним матеріалом став білий вапняк, то назвали його Білим городом.
IX століття ознаменувалося приходом у Північне Причорномор’я кочових угрів, яких згодом змінили печеніги. У далекому Києві спочатку не звернули уваги на цю напасть, і вже 907 року князь Олег організовує великий по хід Русі на Візантію, участь в якому брали й тиверці. Царград підступно помстився їм, 915 року нацькувавши печенігів на Білий город. І хоча мури й будинки під час нападу вціліли — вирізано й продано в неволю візантійцям було більш як половину населення міста.
1241 року місто захопили татари, котрі були такими ж тюрками, як і половці, тому без проблем сприйняли милу тюркському вуху назву Ак-Ліба. Однак надовго вони там не затрималися — 1288 року хан Ногай, маючи потребу в коштах для боротьби з іншими чингізідами, за щедру плату віддає місто генуецьким купцям. Як у калейдоскопі починають змінюватися його назви: Білий Замок (Аспрокастро) стає Зеленим (Мальвокастро) і Замком на горі (Монкастро). А з 1362 року, коли повсталі городяни вигнали набридлих баришників і лихварів геть, — навіть Чорним (Маврокастро).
Місто набуло вільного статусу, посівши помітне місце в економічному житті краю: розвиває ремесла, карбує монету, здійснює вигідні торгові операції. Наприкінці XIV століття Білгород (а по-новому Четатя-Албе, або Фегер-Вар) увійшов до складу Молдовського князівства, якому протегував його сюзерен — Угорське королівство. Молдовські господарі подбали про відновлення старих і будівництво нових оборонних споруд. На каменях мурів викарбовано роки — 1399 і 1432. Остання розбудова фортеці була виконана майстром Федорком в 1482 році.
Уздовж фортечної стіни довжиною біля 2 кілометрів вишикувалися 26 веж (спочатку їх було 34) — 12 бойових і 14 глухих, які слугували для зв’язки куртин. Зі східного, західного та південного боків фортеця була оточена ровом, початкова ширина якого сягала 14, а глибина — 21 метра. Причому його дно лежало на три метри нижче від рівня води у лимані. Там, де рів підходив до лиману, було влаштовано спеціальні заслінки, які у разі небезпеки піднімалися й заповнювали його водою. Для зв’язку із зовнішнім світом фортеця мала двоє воріт: Головні (Кілійські) розташовувалися з боку суходолу у двоярусній вежі, оснащеній двома ворітьми, двома опускними гратами та підйомним мостом; натоміть же Овідіопольські ворота виходили до лиману, а для сполучення між частинами фортеці було влаштовано ще четверо внутрішніх воріт.
Разом із Кілією, фортеця неодноразово ставала серйозною перешкодою на шляху до експансії турецьких султанів. Так, 1420 року османський флот спробував узяти місто, але був відбитий із чималими для нього втратами. Натомість султан Баязид ІІ вважав Четатя-Албе ворітьми не тільки до Молдови, а й цілої Речі Посполитої, 1484 року він зібрав небачене на той час військо, яке складалося з 300 тис. турків, 50 тис. кримських татар Менглі-Гірея та загонів волохів. Обкладене і з боку суходолу, і з боку лиману місто без надії на порятунок боронилося з 1-го до 16 серпня. З 20 тис. його мешканців вціліли тільки 200 родин, 4 тис. осіб продано у рабство.
Для контролю за загарбаною територією було переселено татар, які утворили Буджацьку орду із центром в Ак-Кермані (Білій Фортеці). Іноді її називали сухо й офіційно — Керман, або й зовсім по-панібратськи Акджа (біленька).
За Бухарестським трактатом 1812 року всі землі, що лежали між Дністром і Дунаєм, остаточно перейшли до Російської імперії. Буджацьких і ногайських татар було виселено до Таврійської губернії, а в спустошений моровою язвою край потекли розрізнені людські струмочки — болгари, гагаузи та німці-колоністи знову обживали цю землю.
Згодом Аккерманська фортеця втратила своє воєнно-оборонне значення, і 1832 р. її зняли з реєстрів як стратегічний об’єкт, а 1859-го передали в управління міської влади. Бессарабський і Новоросійський губернатор граф Строганов пішов далі й дозволив Російському товариству пароплавства й торгівлі брати вапняк із фортечних мурів для облаштування пристані. Від цілковитої руйнації фортецю врятував той факт, що видобувати вапняк із кар’єра виявилося значно легше, ніж розбирати мури замку.
Після революції та громадянської війни Бессарабія загалом і Ак-Керман зокрема потрапляють під владу Румунії. Однак під час Другої світової війни місто повертається до складу Радянського Союзу і указом президії Верховної Ради СРСР від 9 серпня 1944 р. йому було повернуто колишню назву Білгород із визначенням Дністровський.
Сьогодні в Білгород-Дністровскому функцонує багато учбових закладів. І серед них є Білгород-Дністровский економіко-правовий коледж.
У 1944 році в м. Білгрод –Дністровському створена Торгівельно –кооперативна школа Ізмаїльської облспоживспілки, де проводилася підготовка кухарів, кондитерів, продавців.
У 1953 році торгівельно –кооперативна школа перейшла до власності Одеської облспоживспілки та перейменована у Білгород –Дністровську кооперативну школу.З 1958 року школа перетворена на Білгород – Дністровське кооперативне професійно –технічне училище У 1984 році Білгород – Дністровське кооперативне професійно –технічне училище стає середнім .У 1995 році Білгород –Дністровське СКПТУ реорганізовано у Білгород –Дністровський кооперативний технікум. Білгород-Дністровський кооперативний технікум був реорганізований у Білгород-Дністровський економіко-правовий коледж з 29 вересня 2010 року
Підготовка фахівців за спеціальностями:
-Бухгалтерський облік;
-Товарознавство та комерційна діяльність; — Маркетингова діяльність; — Оціночна діяльність;
-Виробництво харчової продукції;
-Правознавство. З дипломом молодшого спеціаліста випускники одержують робітничі спеціальності кухар, продавець, оператор ЕОМ.
Білгород-Дністровський економіко-правовий коледж— це
— висококваліфікований педагогічний колектив;
— якісна матеріально-технічна навчальна база;
— сучасні технології навчання;
— захоплююче студентське життя.
Білгород-Дністровський економіко-правовий коледж створений шляхом реорганізації Білгород-Дністровського кооперативного технікума у вересні 2010 року і є вищим закладом
І-II рівня акредитації, який забезпечує потреби споживчої кооперації Одеської області та держави в підготовці кадрів молодших спеціалістів для галузей споживчої кооперації. Для користування студентів:
студентська їдальня, спортивна зала, бібліотека з читальними залами, комп’ютерні класи, гуртожиток.
З 14 квітня 2015 року Білгород-Дністровський економіко-правовий коледж шляхом реорганізації став філією «Білгород-Дністровський економіко-правовий коледж » Вищого навчального закладу Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»